МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ОПОВІДАННЯ «INTERMEZZO»
м. Вінниця | Україна | 26-29 травня | 2016
INTERMEZZO SHORT STORY FESTIVAL
Vinnytsia | Ukraine | May 26-29 | 2016
«Тіні забутих предків. Виставка»
Відеоінсталяція в залі «Червоне»
28/11/2016
Тетяна Родіонова
прес-секретарка Intermezzo Short Story Festival
Тіні забутих предків — виставка чи дослідження?

Днями у Мистецькому Арсеналі відбулося відкриття виставки «Тіні забутих предків.  Виставка», кураторами якої виступили Павло Гудімов та Андрій Алферов.  «Тіні забутих предків. Виставка» — масштабний проект, присвячений однойменній культовій кінокартині Сергія Параджанова. Це величезна робота з архівування, адже в експозиції зібрано безліч артефактів, фото, історій та інтерв’ю, що дають змогу ширше поглянути на фільм. Тут ви зможете переглянути фотографії зі зйомок, дізнатися більше про всіх ключових учасників цього процесу.  Ось історія про непростий характер геніального Параджанова, а ось — про те, як на знімальний майданчик майже випадково потрапив знаний сьогодні Іван Драч. Такі історії та щирі фото дають змогу познайомитися з кожним із них, ніби простягаючи руку для привітання.  Виставка структурована дуже вдало: кожна зала присвячена певному аспекту. Так, є зала, що розповідає про авторів фільму, а є така, що відкриває нам магічність гуцульських звичаїв і чарівність Карпат; є зала про кохання, себто «amor», а є зала про цензуру. Така побудова загалом дає змогу розглянути та проаналізувати цю кінострічку (чи то ціле явище в українській культурі) з різних боків, відкривши для себе всю її багатогранність. Мабуть, найбільшим враженням для відвідувача стане стенд з оригіналами ескізних розкадровок Параджанова. Дивлячись на них, дивуєшся, як автор міг усе це тримати в голові, бачити все до найдрібніших деталей, на кшталт того, скільки овець має бути в кадрі чи якого кольору потрібна парасолька.  Малюнки, що часом своєю безпосередністю нагадують дитячі, написані нашвидкуруч замітки режисера притягують, змушуючи зупинитися та довго вдивлятися-розглядати.  Окремо варто виділити залу «Етнографія», що присвячена гуцулам і Карпатам загалом. Тут можна зануритися у світ магічних персонажів Гуцульщини, мольфарів, щезників… В «Етнографії» зібрані не лише історії, а й самі артефакти, привезені учасниками проекту з карпатської експедиції. Тут дізнаємося про особливе мистецтво укладання та розпису кахлів для п’єца, а також серію поштових листівок із Карпат 1920–30-х років фотографа Сеньковського. Поруч – невеличка кімната, де можна переглянути інтерв’ю з місцевими жителями, які так чи інакше мали стосунок до створення кінокартини. Цікаві історії про записи музики в Києві та мандри гуцулів до столиці.  На жаль, у полі виставки фактично відсутня постать Михайла Коцюбинського, про якого згадують лише кілька разів.  Однак варто розуміти, що експозиція все ж присвячена кінокартині.  Для мене особисто це не просто виставка, а справжнє мистецьке дослідження, яке обертається навколо кінострічки й Карпат, і також дослідження самого себе.  Адже Гуцульщина не схожа на жоден із регіонів України, так само як не схожий Схід на Захід, чи приморські землі на землі Полісся. Попри таку різноманітність, усі ці регіони поєднані чимось спільним, і це не лише політичні кордони на карті. Народившись на Поділлі, на своєрідній межі між Центром і Заходом, відчуваю, що завдяки цьому, можливо, більш сприйнятлива до відмінностей, нових доповнень у пошуку своєї ідентичності. Гадаю, нам усім варто стати відкритішими до пізнання різних сторін нашої культури/країни, історії, яка живе в нас.

Comments

comments